FANDOM


Спарта, або Лакедемон — місто-держава Стародавньої Греції яке існувало в Лаконії.

Географія

Лаконська долина, зрошувана річкою Еврот, була основною територією Спарти. З півночі долина закривалася високими горами, а на півдні губилася на просторах малярійних боліт, які тягнулися до самого моря. У центрі знаходилася долина - 30 км. уздовж і 10 км. вшир, місцевість родюча багата пасовищами і зручна для посівів. Скеля Таігету була покрита лісом, дикоростучими фруктовими деревами і виноградниками. Однак Лаконська долина невелика за своїми розмірами і не мала зручних гаваней. Відокремленість від моря схиляла спартанців до замкнутості, з одного боку, і загарбницьких поривів щодо сусідів, - з іншого.

Історія

Полісний період

У XI ст. дорійці завоювали півострів Пелопоннес. Тут в X ст. до н.е. вони заснували поселення Спарта, яке згодом перетворилося на місто-державу.

"Геракліди зразу ж поділили Пелопоннес на три частини. Лаконія дісталася братам-близнюкам Еврисфену і Проклу, які стали першими спартанськими царями"

Завоювання Лаконії

Протягом IX - першої половини VIII ст. до н. е. спартанці вели жорстоку боротьбу за панування над Лаконією. З особливою затятістю йшла суперечка з містом Амікли, яка закінчилася синойкізмом (об'єднанням) двох общин. Спарту, яка об'єднала під своєю владою навколишні землі в місцевості Лаконія, ще називали Лаконією або Лакедемоном. Місцеве населення перетворили на рабів – ілотів. З виникненням держави ілоти стали її власністю і більше не належали окремим спартанцям. Ще однією верствою підкореного населення були періеки – жителі навколишніх земель, які добровільно підкорилися і зберегли свободу , але зобов'язувалися платити спартанцям данину.

Мессенські війни

Оскільки в Спарті родючих земель було мало, спартанці вдерлися до сусідньої Мессенії. Розпочалися І Мессенська війна (743 - 724 рр. до н. е.). Переможені мессенці змушені були сплачувати данину в розмірі половини врожаю. Але згодом мессенці підняли повстання проти завойовників.

Розпочалася ІІ Мессенська війна. Найбільш яскравим епізодом війни була одинадцятирічна облога міста Ейра. Захисники мужньо оборонялися і дошкуляли нападникам сміливими вилазками. Під час цих битв керівник мессенців Арістомен двічі потрапляв у полон. Першого разу його скинули зі скелі, але він не тільки вижив, а й знову очолив оборону оточеного міста. Вдруге йому допомогла молода спартанка, яка напоїла вином вартових, і Арістомен знову врятувався.

Облога Ейри закінчилася трагічно. Спартанці увірвалися до міста, ще три дні тривала кривава битва. Навіть мессенські жінки взялися до зброї. Сили були нерівні, й Арістомен вишикував останніх захисників та, схиливши голову і списа, попрохав ворогів випустити їх із міста. Спартанці, які цінували мужність і військову доблесть, розступилися й дали дорогу. Після завершення війни частина мессенців назавжди покинула батьківщину, а ті, хто залишився, були перетворені на ілотів.

Архаїчний період

Пелопоннеський союз

Скоріше за все, союз виник близько середини VI ст. до н е., але документа, який би декларував його створення на чолі зі Спартою, ніколи не існувало. Першими членами союзу стали ближні сусіди Спарти - міста Аркідії. Головною причиною його утворення стала неможливість для Спарти збройним шляхом підкорити собі Пелопоннес. І свідченням цього стала війна Спарти із найближчим містом Аркадії Тегеєю. Геродот, розповідаючи про приготування спартанців, пише, що вони "твердо розраховували перетворити тегейців у рабів" і навіть взяли для них з собою кайдани. Проте спартанці були розгромлені і "на тих, хто потрапив у полон до ворогів, були надягнені ті ж кайдани, які вони принесли з собою".

Тривале протистояння Тегеї і Спарти ( близько 25 років ) закінчилося приблизно в 550 р. до н. е. Геродот пише: "У попередніх війнах з тегейцями лакедемоняни постійно зазнавали невдач, Однак у часи Креза, коли царями Лакедемона, були Анаксандрит і Аристон, спартанці нарешті взяли верх над ними". Завдяки Аристотелю нам відомий короткий зміст договору між Спартою і Тегеєю: "Лакедемоняни, примирившись з тегейцями, уклали договір, і стовп з цим договором спільно поставили на березі Алфея". Крім того , Тегея обіцяла Спарті допомагати у разі повстання ілотів, визнавала військове керівництво Спарти на випадок спільних війн, а Спарта, у сою чергу, гарантувала Тегеї захист її території від ворогів, Договір з Тегеєю, напевно, був першим, який став зразком для всіх наступних угод між Спартою і її союзниками.

Класичний період

Військо

Плутарх про спартанське військо :

Коли військо вишикувалося в бойовому порядку перед ворогом, цар приносив у жертву козу і наказував усім солдатам надіти вінки, флейтистам грати... Сам він починав військову пісню, під яку йшли спартанці... їхні ряди були зімкнуті; нічиє серце не билося від страху; вони йшли назустріч небезпеці під звуки пісень, спокійно і весело... Цар ішов на ворога в оточенні воїнів...

Спартанці були хоробрими, витривалими воїнами. Зазвичай вони не переслідували відступаючих ворогів, вважаючи нижче своєї гідності вбивати тих, хто втікав. Жителі міста вважали себе непереможними у битвах, і тому місто Спарта не було захищене мурами.

Вишкіл

Система спартанського виховання називалася агоге і мала на меті виробити з кожного спартанця воїна. Головну увагу спартанці звертали на розвиток фізичної сили, витривалості і сміливості. Фізична сила, безстрашність і спритність у Спарті цінувалися дуже високо. Менше уваги приділялося виробленню культурних навичок, хоча кожен спартанець повинен був уміти читати й писати.

Від воїна було потрібно безперечний послух старшим начальникам. Накази старших підлягали обов'язковому виконанню. Елементи військової дисципліни майбутньому воїнові прищеплювалися зі школи. Спартанець готовий був швидше загинути, ніж піти з бойового поста. Такої дисципліни не було у арміях східних деспотій. Велику роль у зміцненні військової дисципліни у спартанців відігравала громадська думка, проте застосовувалися й тілесні покарання. У своїх піснях спартанці прославляли хоробрих воїнів і засуджували боягузів.

Від 7 до 18 років спартанець проходив навчання, після чого несли гарнізонну військову службу до 20-ти років і лише тоді ставав повноправним громадянином. Шкільне виховання було розраховано на те, щоб розвинути презирство до розкоші, послух, витривалість, фізичну силу і сміливість. Підлітки виховувалися в суворих умовах: їх часто змушували голодувати і нерідко карали. Більша частина часу відводилася бігу, боротьбі, метанню списа і диска. Багато уваги приділялося військовим іграм.

Діти, яким було збережено життя, з самого дитинства підлягали ряду випробувань. У 7 років хлопчиків відправляли до військових таборів — агел, — де вони вчилися виживати. Хто не витримував — гинув. Хлопчики посилено займалися фізичними тренуваннями, вправлялися у володінні мечем та списом. Їжу нерідко вони мали добувати самотужки: красти, а якщо доведеться — й убивати. Упійманого на крадіжці суворо карали: не за те, що крав, а за те, що дозволив себе впіймати. Залежно від року навчання дітей в агелах ділили на окремі загони. Керівник агелу — пейдоном — спеціальна посадова особа від держави. До виховної діяльності залучалися найспритніші й найрозумніші юнаки віком 15-17 років. Їх називали іренами.

Устрій життя в агелах був повністю побудований за військовим зразком. Все виховання спрямовувалося на вироблення беззаперечної слухняності, розвиток витривалості і засвоєння науки перемагати. На першому місці стояли фізичне виховання і військові вправи. Багато уваги приділялося таким військово-гімнастичним вправам як біг, боротьба, метання диска i списа, прийоми кулачного бою. До цього приєднувалися музика, спів i релігійно-обрядові танці. Мистецтво читати і писати офіційно не входило до програми навчання, проте одним із найважливіших напрямків розумового виховання в агелах вважалося уміння юнаків коротко і влучно відповідати на поставлені запитання («лаконічна мова»).

З 15-річного віку юнаки отримували право носити зброю та брати участь у так званих криптіях — нічних облавах на ілотів.

У віці 17 років, коли юні спартіати мали повертатися додому, на них чекало останнє випробування — вони мали потрапити до храму Артеміди, що знаходився високо в горах. Діставшись туди, спартанець повинен був «принести жертву». Жерці храму прив'язували юнака над великою жертовною чашею й починали шмагати його мокрими різками до перших крапель крові.

Музика, спів, танці були також спрямовані на виховання якостей, необхідних воїнам. Войовнича музика повинна була порушувати мужність; танці зображували окремі моменти бою.

Велика увага приділялася виробленню військової мови. Спартанці славилися своїм умінням говорити коротко і ясно. "З щитом, або на щиті" ("Aut in scuto, aut cum scuto"), - говорила мати синові, даючи щит. Коли перський цар під Фермопілами зажадав від греків, щоб вони здали зброю і щити, йому відповіли: "Прийди і візьми".

Спартанські воїни навчалися ходити в ногу і робити найпростіші перестроювання. У них вже були елементи стройової підготовки, які набули подальшого розвитку у римській армії. У спартанців тренування переважало над навчанням. Для перевірки бойової готовності періодично влаштовувалися військові огляди. Той, хто на огляді був повніший за встановлену для воїна норму, той піддавався покаранню. Військові огляди закінчувалися змаганнями.

Всі спартанці вважалися військовозобов'язаними з 20 до 60 років і розподілялися за віковими та територіальним групам. Ефори звичайно зараховували в армію молодші та середні віки (до 40 років). Всі зараховані до армії зобов'язані були бути на службі зі своїм озброєнням і продовольством; виняток становили царі і їх свита, які одержували утримання в поході за рахунок держави.

Озброєння

Спарта 2.jpg

Спорядження спартанця

Озброєння спартанців було важким. Вони мали спис, короткий меч, гоплон (круглий щит), шолом, панцир і поножі. Вага захисного озброєння досягала 30 кг. Такий важко озброєний воїн називався гоплітом . Кожен гопліт мав слугу - ілота, який у поході ніс його обладунок. До складу спартанського війська включалися і легкоозброєні бійці, що набиралися з ілотів, але не завжди, через боязнь того що ілоти повстануть. Легко озброєні вояки мали легкого списа, дротик або лук зі стрілами. Захисного озброєння у них не було. Дротик метався на відстань 20-60 метрів, стріла вражала на відстані 100-200 метрів. Легко озброєні воїни зазвичай прикривали фланги, розбивали ворожі ряди, заходили з тилу.

Тактика

Атака носила фронтальний характер, і тактика була дуже простою. На полі бою мало місце навіть найелементарніше тактичне маневрування. При побудові бойового порядку враховувалося тільки співвідношення протягу фронту і глибини побудови фаланги. Результат бою вирішували такі якості воїнів, як мужність, стійкість, фізична сила, індивідуальна спритність і особливо згуртованість фаланги на основі військової дисципліни і бойової підготовки.

Фаланга - це бойовий порядок грецької армії. Діяла вона завжди як єдине ціле. Спартанці вважали тактично недоцільним ділити свою фалангу на більш дрібні частини. Начальник спостерігав за тим, щоб не порушувався порядок у фаланзі. Сильною стороною фаланги був її удар. Вона була сильна у зімкнутому строю і в обороні. До бою при Левктрах ( 371 рік до н. е.) спартанська фаланга вважалася непереможною. Вразливим місцем її були фланги, особливо фланги першої шеренги, яка раніше інших наносила або відбивала удар. Воїни тримали щит у лівій руці, праве плече було відкритим, і його прикривав правофланговий сусід. Але першого правофлангового ніхто не прикривав. Тому тут ставили найбільш сильних і добре озброєних бійців. Внаслідок цього правий фланг фаланги був сильнішим лівого флангу.

Спартанська фаланга будувалася у вісім шеренг в глибину. Дистанція між шеренгами на ходу була 2, при атаці - 1 метр , при відбитті атаки - 0,5 метра. При чисельності в 8 тисяч осіб протяг фаланги по фронту досягав 1 км . Саме тому фаланга не могла пересуватися на велику відстань, щоб не руйнувати свій порядок, не могла діяти на пересіченій місцевості, не могла переслідувати ворога.

Бойовий порядок не обмежувався тільки фалангою. Легко озброєні лучники і пращики з камінням забезпечували фалангу з фронту, а з початком наступу фаланги відходили на її фланги і в тил для їх страхування.

Для табору зазвичай вибирали пагорби, а якщо доводилося розбивати його на рівному місці, він був оточений ровом і валом. У таборі перебували лише спартанці і споруди, ілоти розташовувалися за його межами. Відповідальність за устрій і охорону табору лежала на начальнику обозу. Гімнастичні та військові вправи в таборі проводилися так само регулярно, як і в самій Спарті.

Ядро спартанської армії становили гопліти, чисельність яких коливалася в межах 2 - 6 тисяч осіб.

Верховне командування спартанської армією здійснював один з царів, при якому був добірний загін охоронців з 300 найкращих воїнів. Цар знаходився зазвичай на правому фланзі бойового порядку. Його накази виконувалися точно і швидко.

Однією з вищих військових посад була посада наварха, командира спартанського флоту. Аристотель назвав навархію "майже другою царською владою", а навархів - реальними суперниками спартанських царів.

Армія ділилася на:

Спартанці мали невелику за чисельністю армію, якісно відмінну від військ східного типу. Війська східних деспотій не мали єдиної системи комплектування, в них не було чіткої організаційної структури, подібності озброєння та спорядження, регулярного навчання, системи виховання воїнів, єдиних засад дисципліни, встановлених бойових порядків. У мирний час воїни збиралися на короткі терміни для навчання.

Слабким місцем спартанської військової системи була повна відсутність технічних засобів боротьби. Вони не вміли зводити оборонні споруди. Вкрай слабким був спартанський флот. Під час греко-перської війни 480 року до н. е. Спарта могла виставити лише 10 - 15 кораблів.

Отже, спартанська система підготовки і виховання воїнів була найструктуризованішою та найорганізованішою в усій Греції. Спартанська армія була сильною та майже непереможною. Але як і у всіх системах, у цій військовій системі були свої недоліки, які спростовували непереможність спартанців.

Економіка

Землеробство

Економіка Лаконії була дуже нерозвинутою та примітивною. Головним заняттям було землеробство. У давній Спарті не було приватної власності на землю. Вся земля належала громаді, яка давала своїм членам у тимчасове користування окремі ділянки. Спартіати користувалися цією землею, але в дійсності не володіли нею. Вони не могли її продати або закласти, тому що вона була громадською власністю. Земля оброблялася дуже примітивними знаряддями: первісною сохою, мотикою. Сіяли просо, ячмінь, пшеницю, полбу, розводили овочі. Сам спартіат і його сім’я не працювали на своїй ділянці. До неї були прикріплені ілоти, які її обробляли. Спартіати побоювалися ілотів, тому ілотам заборонялося вночі знаходитися на території міста Спарти. У залежності від кількості врожаю ілоти сплачували натуральний оброк, тобто повинні були здати спартіату – власнику ділянки – певну кількість зерна, худоби, олії та інших продуктів.

Ремесло

Ремесло в Спарті було дуже мало розвинутим. Періеки паралельно із землеробством займалися ремеслом. Вони виробляли глиняний і металевий посуд, виготовляли бавовняні тканини, одежу, постачали спартіатам озброєння. Особливо цінилася зброя зі сталі з Лаконії, яка вважалася найкращою в Греції. Однак аграрний характер Спарти, її загальна економічна відсталість, політика ізоляції, яку проводила спартанська держава, збереження примітивних відносин в області економіки стримували розвиток ремесла.

Торгівля

Спартанська держава забороняла будь-яку зовнішню торгівлю. Жоден іноземний купець не міг в’їхати в Спарту. Ніяких товарів не ввозилося з інших країн. Торгівля була тільки внутрішньою та відбувалася тільки на місцевих ринках. Гальмувала торговий оборот і незручність спартанських грошей. Вони були залізними і тому дуже важкими. Крім того, для сплати продуктів та виробів ремесла потрібна була велика кількість грошей. Гроші не тільки не носили в гаманцях, як це робиться зараз, а зберігали в спеціальних кладовищах. Якщо ж хто-небудь ішов на ринок, то повинен був везти гроші на колесах. У цей час у Греції всюди ходили срібні гроші, але в Спарті їх використовувати заборонялося, і використовували залізні гроші з метою загальмувати торгівлю. Цими заходами Спартанська держава намагалася позбутися іноземного впливу і зберегти у спартіатів примітивні відносини, що створило на основі експлуатації ілотів потрібний рівень матеріального благополуччя.

Державний лад

Про державний лад до реформ Лікурга відомо мало і вважається що він не суттєво відрізнявся від інших полісів. Звичайно, реформи Лікурга теж, з часом, замінювалися. Але велику частину часу (в "золоту епоху" теж) Спарта послуговувалася саме цими законами.

Реформи Лікурга

Про державний устрій Спарти ми дізнаємося завдяки законам, які приписують Лікургу. Він належав до царського роду, але відмовився від влади на користь племінника. Після тривалих подорожей Лікург повернувся на батьківщину і запровадив у Спарті нові закони. Згодом він пішов у Дельфи, але взяв від спартанців обіцянку до свого повернення не змінювати запроваджених ним правил. Із Дельф Лікург поїхав на острів Крит, де заморив себе голодом. Тіло Лікурга було спалене, а попіл розвіяний над морем. Отже, Лікург справді ніколи не повернувся додому.

Лікург встановив порядок діяльності народних зборів – Апелли. Участь у таких зборах мали право брати лише громадяни-воїни віком від 30-ти років. Ці збори ухвалювали закони, вибирали чиновників, провадили суд. Голосування здійснювалося за допомогою крику (хто голосніше кричав той(ті) і правий(-і)). Лікург змінив форму царської влади. На чолі держави стояли два царі-полководці – архагети, яких обирали на рік із двох найбільш могутніх та ворогуючих між собою родів – Агіадів і Еврипонтидів. Це давало гарантії, що жоден з них не стане тираном. Царі мали необмежену владу тільки під час війни. У мирний період усі найважливіші питання вирішувала рада старійшин – Герусія. Вона складалася з 30 осіб – геронтів. Усі вони мали вік понад 60 років. Геронти обговорювали закони й виносили їх на голосування народних зборів.

Лікург заснував колегію (раду) з п'яти ефорів – Ефорат. Вони скликали народні збори та керували їх роботою, стежили за чітким дотриманням спартанцями чинних законів і традицій. Головним їхнім завданням було не допускати в Спарті необмеженої влади царів. Ефори також спостерігали за зоряним небом і залежно від розташування планет передрікали сприятливі або несприятливі дні для війни, зборів, суду.

Плутарх. "Життєпис Лікурга":

Як тільки хлопчикам виповнювалося сім років, Лікург відбирав їх в батьків і розподіляв по загонах, щоб вони разом жили та їли, привчалися гратися і працювати один біля одного. На чолі загону вони ставили того, хто був хитрішим та хоробрішим за інших в бійках. Інші рівнялися на нього, виконували його накази і мовчки терпіли покарання, так що головним наслідком такого способу життя була звичка слухатися. За іграми дітей часто спостерігали дорослі і сварили їх один з одним, провокуючи бійку, а самі спостерігали, якими якостями хлопчики обдаровані від природи. Письмо вони вивчали настільки, наскільки не можна було без нього обійтися; в іншому виховання зводилося до вимоги беззаперечно слухатися, мужньо терпіти незгоди та перемагати ворогів.

Державний лад після реформ Лікурга

Антична традиція одностайно зараховує Спарту до олігархічних полісів. Хоча в цілому спартанське суспільство було олігархічним, у ньому були присутні окремі демократичні елементи.

З давніх-давен спартанці поділялися на 3 родових філи. Однак поступово родовий лад витіснився державним, а родовий поділ змінювався територіальним. Спарта була поділена на 5 територіальних округів - об, а сама столиця являла собою об'єднання 5 сіл. Немало архаїчних рис зберегла і вся система організації державної влади, яка виглядала так:

  • 2 архагети;
  • Герусія;
  • Ефорат;
  • Апелла.

Спартанці створили сильну в умовах Стародавньої Греції , але примітивну за своєю структурою, воєнізовану аристократичну державу.

Архагети

На чолі Спартанської держави стояли 2 воєначальники (басилеї, але частіше архагети), які походили від двох впливових родів Агіадів і Еврипонтидів. Це нагадувало про колишній процес синойкізму аристократів ахейського та дорійського походження. Царі командували військом (причому у похід вирушав один з царів за жеребом), виконували функцію жерців та відали судовими справами, пов'язаними з сімейним правом.

Царі зберігали і зовнішні, старовинні, царські почесті: головували при всіх публічних жертвопринесеннях, урочистостях і змаганнях і т. д. 

Апелла

Апелла або ж Народні збори формально вважалися найвищим органом влади і складалася з воїнів-спартанців у віці не молодше 30 років. Однак апелла не мала права обговорювати питання, підготовлені герусією, а лише могла голосувати "за" чи "проти". Народні збори збиралися раз на місяць і голосували з питань війни і миру та обирали геронтів та ефорів. Більшість голосів визначалися вигуком чи взагалі галасом. При вирішенні питань. які вимагали точнішого визначення більшості, прихильники "за" чи "проти" розходилися по різні сторони поля, де проходили народні збори. В обох випадках керуючий зборами на слух визначав більшість чи меншість голосів. Такий спосіб вирішення державних справ успадкований від військової демократії і був анахронізмом, який дозволяв правлячій верхівці проводити свою політику. Геронти мали право навіть розпускати народні збори, якщо ті відмовлялися голосувати за рішення, підготовлені радою старійшин, чи голосувати проти.

Проте спартанська апелла була зборами воїнів-спартіатів у більшій мірі, ніж народні збори в Афінах чи якогось іншого грецького поліса. Оскільки спартанське суспільство було воєнізованим, то його його армія являла собою добре продуману організаційну структуру і численний командний корпус, який користувався у суспільстві певним політичним впливом.

Герусія

Вищий політичний орган влади, який складався з 2 архагетів та 28 геронтів (старців) не молодше 60-ти років. Геронти обиралися на народних зборах пожиттєво з найвпливовіших спартанських родів. Вони готували всі рішення на народні збори, контролювали спартанську систему виховання. Геронти під головуванням царів обговорювали найважливіші державні справи, були вищим судом країни, судили за вбивства, насильства, проступки проти суспільства тощо. Після смерті одного з геронтів відбувалися вибори нового із спартанців, які запропонували свою кандидатуру в народних зборах.

Плутарх про вибори геронтів:

"У цьому випадку починалося найвеличніше змагання у світі, змагання, де кожен бився до останніх сил. Йшлося не про те, щоб бути оголошеним найпрудкішим із швидких у бігові, найсильнішим із сильних, а найкращим і найрозумнішим між найкращими і найрозумнішими людьми... За свою моральну перевагу переможець отримував по життєво... владу в державі, ставав володарем над життям і смертю, честю і безчестям..."

Ретра

Закони про землю

Верховним власником усієї землі, згідно із законом, був поліс. Але землі були поділені серед громадян Спарти на 9000 рівних частин – клерів. Їх забороняли продавати чи дрібнити між синами. Клери обробляли не самі власники, а ілоти.

Закони проти розкоші

Щоб зберегти єдність спартанців і унеможливити поділ суспільства на багатих і бідних, Лікург спрямовував свої закони проти можливого збагачення окремих громадян. Так, заборонялося під страхом смертної кари користуватися золотом, сріблом, коштовним камінням. Житла й одяг спартанців були простими та одноманітними. Будинки, згідно із законом, належало споруджувати тільки за допомогою сокири та пилки. Смертною карою закінчувалася спроба спартанця залишити межі держави у будь-яких справах. Хитромудрий Лікург запровадив нові гроші, які нікому не спадало на думку нагромаджувати. Одна монета, що виготовлялася із заліза, важила кілька десятків кілограмів.

Суспільний лад

Суспільство Спарти поділялось на 3 основні групи:

Спартіати

Привілейований клас спартіатів складав так звану “громаду рівних”. Це був пережиток військової демократії, що був характерний для періоду переходу суспільства від родового ладу до класового. Але “громада рівних” в умовах спартанської рабовласницької держави була воєнізованим об’єднанням пануючого класу для підпорядкування ілотів та періеків.

Спартіати займалися військовою справою. Тільки вона була гідним заняттям для спартіата. Для того, щоб виховати сильних і міцних воїнів, у Спарті існувала спеціальна система виховання. Кожного щойно народженого несли у вищий орган Спарти – Герусію після чого в спеціальній комісії вирішували, залишити немовля жити чи вбити його. Якщо дитина народжувалася слабкою та хворобливою, її скидали зі скелі. Здорову і сильну дитину залишали жити, і вона виховувалася у матері до семи років. Потім вона йшла у загальну школу, де перебувала до 18 років. Розпорядок денний був дуже суворим. Хлопчики спали на твердому ліжку. Єдиною їхньою одежею був плащ (гімантій). Ходили і взимку, і влітку без взуття та з непокритою головою. Вони повинні були однаково переносити і спеку, і холод. Для того, щоб виховати у хлопців витривалість, їх привчали до голоду й спраги. Привчали їх і до перенесення фізичного болю. З цією метою при переході з молодшої групи в середню, юних спартіатів сікли у святковій обстановці. Це відбувалося біля храму Артеміди. Керувала обрядом жриця, яка тримала в руках статую Артеміди. Коли жриця підіймала маленьку статую доверху, то удари ставали слабкішими, а коли донизу – посилювалися. При цьому ні один з хлопчиків не повинен був кричати чи стогнати, тому що це вважалося ганьбою. У школі хлопчики займалися фізичними та військовими справами. Метою виховання було виростити сильного міцного воїна. Вони вчилися читати, писати, рахувати, співати та танцювати, читати вірші на патріотичну тему. Займатися філософією та красномовством заборонялося. Хлопців навчали говорити якомога коротше – “лаконічно”.

У Спарті, єдиній країні Греції, приділялося багато уваги вихованню жінок, які користувалися всезагальною пошаною. Спартанці вважали, що здорові діти можуть бути тільки у здорової матері. Тому дівчата не займалися домашнім господарством. Все робили ілотки. Спартанки ж з дитинства займалися гімнастикою та спортом, вони вміли читати, писати, як хлопчики.

В Спарті були змагання з гімнастики та легкої атлетики. Спочатку змагалися хлопці, потім – дівчата. Коли спартіати досягали 18 років, вони вже мали право одружуватися, але усе їхнє життя носило чисто військовий характер. Цілий день з ранку до ночі вони знаходились у військовому загоні з тими ж, з ким навчалися в школі. Вони разом займалися військовими справами та разом їли. Вони обідали військовими підрозділами. Ці сумісні обіди називалися сиситіями. Члени сиситії складали “общину рівних” і мали усі політичні права. Це не було просте споживання їжі. За столом збиралося близько 20 чоловіків з одного військового загону, пов'язаних міцною дружбою і ладних померти один за одного, їх називали сиситами. Учасники сиситії робили щомісячний внесок продуктами – вином, сиром, маслинами та ін. Того, хто не робив такого внеску, не допускали дві спільного обіду, і він втрачав громадянські права.

Уся направленість життя спартіатів та їхнього виховання мала на меті зміцнення військової могутності країни. Насамперед, спартіат повинен бути воїном. І це була необхідність, викликана не близькістю зовнішнього ворога, а постійним сумісним життям з пригнобленим населенням – ілотами.

Спартанці були хоробрими, витривалими воїнами. Зазвичай вони не переслідували відступаючих ворогів, вважаючи нижче своєї гідності вбивати тих, хто втікав. Триста найкращих із них ставали особистою охороною царя – гіппеями. Жителі міста вважали себе непереможними у битвах, і тому місто Спарта не було захищене мурами.

Усі чоловіки поліса становили могутню армію. Громадяни Спарти не мали права займатися торгівлею або ремеслом. Серед спартанців не було ні бідних, ні багатих. Спартанське суспільство певним чином нагадувало суспільство Індії. Воно поділялося на дві основні верстви: вільних воїнів і залежних землеробів. Перехід із одного стану до іншого був неможливий. За зраду або боягузтво воїна могли стратити чи вигнати з міста, але не могли перетворити на ілота. Так само, незважаючи на будь-які досягнення та заслуги перед Спартою. ілот або чужоземець не міг стати повноправним громадянином суспільства.

У цілому життя спартанського суспільства підпорядковувалося жорстким правилам і вирізнялося невибагливим побутом, наданням пріоритету не праці землероба або ремісника, а воїнській доблесті, майстерному володінню зброєю, силі й витривалості.

Періеки

Ілоти

Культура та релігія

Плутарх. Давні звичаї спартанців (уривки) :

Якщо хто-небудь карав хлопчика і він після цього розказував про це батькові, то, почувши скаргу, батько обов'язково карав хлопчика вдруге. Спартанці довіряли один одному і вважали, що ніхто з вірних співгромадян не накаже хлопчику нічого поганого.

Юнаки, де тільки є нагода, крадуть харчі і таким чином вчаться нападати на сплячих або лінивих вартових. Тих, хто попався, карають голодом і батогами. Обід в них такий мізерний, що вони, рятуючись від нужди, змушені бути зухвалими і ні перед чим не зупинятися.

Хлопчиків у Спарті сікли батогами на алтарі Артеміди протягом усього дня, і вони часто вмирали під ударами. Хлопчики гордо та весело змагалися, хто з них довше та більш гідно тримає покарання. Того, хто перемагав, славили, і він ставав знаменитим.

Поруч з іншими цінними введеннями, запровадженими Лікургом для своїх співгромадян, важливим було й те, що відсутність занять не вважалась чимось негожим. Спартанцям було заборонено займатися будь-якими ремеслами, а потреби у накопиченні грошей в них не було. Лікург зробив володіння багатством ганебним і безславним. Ілоти, обробляючи за спартанців їхні землі, вносили їм оброк, встановлений заздалегідь; вимагати більшу плату було суворо заборонено. Це зроблено для того, щоб ілоти, отримуючи вигоду, працювали із задоволенням, а спартанці не прагнули б до накопичення.

Поняття і терміни

Короткі та влучні вислови, які цінувалися спартанцями, прийнято називати лаконічними (від назви «Лаконіка»).


Виноски

Держави Стародавнього світу
Первісне суспільство Кам'яна добаМідний вікБронзова добаЗалізний вікПервісне стадоМатріархатПатріархатВлада і соціальні норми у первісному суспільствіРелігійні погляди у первісному суспільствіКультура первісного суспільстваТрипільська культура
Давні імперії АккадськаЄгипетКушитськаАссирійськаВавилонськаВірменськаАксумХеттськаПерсія (МідіяАхменідиПарфіяСасаніди) ♣ Македонія (ПтолемеїСелевкіди) ♣ Індія (Імперія Маур'їКушаниҐупти) ♣ Китай (ЦіньХаньЦзінь) ♣ Римська (Західна РимськаСхідна Римська (Візантійська)) ♣ Теотіуакан
Інші форми правління АдіабенаАрійська цивілізаціяСпартаСтародавня ГреціяУрарту
Поліси Північного Причорномор'я КеркінітидаТіраОльвіяБорисфенідаХерсонесФеодосіяПантікапей
Інше ДержавиШаблон:Держави

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.

Відвідайте інші вікіпроекти на Вікія!

Випадкова вікі