| Включає CC-BY-SA матеріали з Вікіпедії: стаття Платон (автори) |
Платон — давньогрецький мислитель, засновник філософської школи відомої як Академія Платона. Один із основоположників європейської філософії.
Біографія[]
Ранні роки[]
Платон походив з аристократичної сім'ї, що брала активну участь у політичному житті Афін (рід його батька Аристона походив від міфічного царя Кодра; серед пращурів матері, Периктіони, законодавець Солон, один з «семи мудреців»); після перемоги спартанців у Пелопонеській війні Платонів дядько, Хармід, став одним із десятьох ставлеників Лісандра в Піреї у 404–403 роках, Критій — один із«тридцятьох» тиранів у Афінах) в розпал Пелопоннеської війни, коли Стародавні Афіни вели суперництво з аристократами Спарти за гегемонію над еллінськими державами. При народженні названий Аристоклом на честь діда. Своє прізвисько дістав уже в зрілому віці, що перекладається з давньогрецької мови як «широкий». За однією з версій, Платону дали таке ім'я як синонім широких поглядів на світ, що вирізняли великого афінянина.
Хлопчиком Платон навчався в найліпших афінських учителів: риторику він осягав з Діонісієм, музику — з Драконтом, з гімнастики вправлявся з Аристоклом із Аргоса. Деякий час слухав софіста гераклітівської орієнтації Кратила. Крім того навчався в малярів і трагіків, бо других уважали за наставників усієї Еллади. В юні роки й сам Платон складав дифірамби богові Діонісу, захоплювався комедіями Аристофана й Софрона, навіть складав на них епіграми. В 408 до н. е. 20-річний Платон в Афінах, де збирався брати участь у змаганнях авторів трагедій, випадково перед театром Діоніса на схилі Акрополя почув Сократа, що вів бесіду з афінянами. Ця зустріч перевернула його світогляд: витончені мистецтва відійшли на другий план, поступившись місцем філософії (він навіть спалив усі свої ранні поетичні твори), відмовився від політичної кар'єри. Платон став одним з найвідданіших Сократових учнів і до самої його страти залишався в числі постійних співбесідників. Хоча сучасники відзначають, що Платон усе життя вирізнявся крайньою сором'язливістю й замкнутістю.
Платон і Сократ[]
Після смерті Сократа в 399 до н. е. Платон їде в Мегари до Евкліда, в якого тепер збирались афінські Сократові учні (Socratici viri). Пізніше вирушив у довгу подорож. Спочатку 387 до н. е. одвідує Південну Італію, Локри Епізефірські — батьківщину найдавніших записаних законів Залевка (з Локр походить піфагорієць Тімей, ім'ям якого названо відомий діалог Платона, подорож узагалі замислювано, насамперед, заради знайомства з піфагорійцями). На Сицилії в Сіракузах він знайомиться з Діоном, наближеним тирана Сіракузів Діонісія I. Після повернення з Сицилії 387 до н. е. побував у Північній Африці, в Кирени, звідки походив математик Феодор, який свого часу навчав математики Сократа; одвідав також Єгипет, де вів бесіди з жерцями, навчився магії у фінікійців, в Юдеї познайомився з давніми вченнями, у Вавилоні вивчав астрономію. Мандруючи, Платон не раз наражався на небезпеку. Одного разу його навіть мало не продано в рабство — викупив його і звільнив один із мешканців Егіни.
Академія Платона[]
Повернувшись до Афін, Платон придбав на північно-західній околиці міста будинок із садком, де заснував свою відому філософську школу. Ця вся місцевість, де колись стояло святилище богині Афіни, перебувала під покровительством героя Академа. Як свідчить легенда, Академові цю землю заповідав напівміфічний цар Аттики Тесей. Так 385 до н. е. виникла Платонівська академія, де, як задумав сам Платон, мали б виховувати істинних мудреців, призначення яких — керувати державою. Учні Академії навчались невідомих раніше наук: діалектики, аналітики, методології, філософії, індуктивних і дедуктивних методів пізнання.
Із виникненням Платонової школи відбувся переворот у глибинах грецької цивілізації. З одного боку, Платону дорогий світ чуттєвий, споглядальний, з іншого — він байдужий до ідеального, тієї єдиної реальності, яку душа може пізнати тільки умоглядно. До Платонової Академії, зокрема, належали: Платонів племінник Спевсіпп, що став на чолі Академії після його смерті; Ксенократ — третій схоларх Академії; знаменитий математик і астроном — Евдокс Кнідський, що залишався на чолі школи під час другої Платонової мандрівки в Сицилію. У 366 до н. е. в Академії з'являється Аристотель і залишається до смерті Платона.
Долучившись до мудрості великих народів, Платон виріс в очах сучасників і як наставник молоді, і як особистість. Він відмовився від Сократової іронії та звички ходити вулицями, починаючи розмови з першим-ліпшим перехожим. Водночас він не перейняв зверхності піфагорійців з їхніми суворими правилами не допускати до себе сторонніх. Доброзичливість Платона була аж така притягальна, що учнями Академії ставали й жінки, переодягнені в чоловічий одяг. Студії в Академії двічі переривались через подорожі до Сицилії на прохання Діона Сіракузького в 367–366 і 361 роках до н. е. Прагнучи привнести мудру засаду в політику, перевірити свою теорію на практиці, 60-річний філософ намагався реформувати державну владу за допомогою філософії. Саме так було в Сіракузах: спочатку за врядування Діонісія Старшого, а потім — Діонісія Молодшого. Проте Платонові спроби залишились марні, й він переконався, що тиранія назавжди залишиться глухою до філософії.
Залишок життя Платон присвятив філософським та науковим студіям в Академії та праці над своїми «Діалогами». Помер Платон в 347 до н. е. у віці вісімдесяти років, у день свого народження. Його поховали в садку Академії. Значення Платона та його вплив на світову філософію підкреслив англійський філософ і математик 20 століття Альфред Вайтхед:
«Найнадійніша характеристика європейської філософії полягає в тому, що вона являє собою лише низку приміток до Платона.»
Основні філософські погляди[]
Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, що постійно змінюється, світ ідей (ейдосів);— вічний та незмінний і, в проміжку між ними — математичні об'єкти.
Бувши прибічником Гераклітової натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все в природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ є мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів), які є граничним станом речей, що пізнавані лише за допомогою математичних об'єктів, коли прагнуть отримати дійсне знання.
Платон був засновником того, що пізніше дістало назву ідеалізму. Його погляди сформульовано в міфі про печеру з «Держави». На Платонів погляд, справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніхто й ніщо не народжує, вони існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній, змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо — це лише тіні світу ейдосів.
Вчення про душу і державу[]
Платон порівнює людську душу з колісницею, у якій запряжені білий і чорний коні (шляхетний і низинний початок у людині), керовані візничим (розумом). Коли візничему вдасться вгамувати низинний початок, душа може піднятися і разом з богами споглядати справжнє буття. Платон нараховує крім душ богів дев'ять розрядів людських душ: мудреця, царя, практичного діяча, лікаря тіл, віщуна, поета і художника, ремісника, софіста, тирана, а також душі тварин («Федр»).
Трьом початкам душі — прагненню, запалу і розважливості відповідають чесноти: розсудливість, мужність і мудрість. Їхнє узгодження дає справедливість як в окремій людської душі, так і в державі, що улаштована за аналогічним уявленням: у ній працюють ремісники, їх захищають мужні воїни, а керують усім мудрі правителі-філософи («Держава»). Тому душа і держава належно працюватиме при правильно побудованому педагогічному процесі: його громадяни одержують завдяки мистецтву грамоти, співу і гри на кифарі — елементарне музичне, а завдяки вчителю гімнастики і лікарю гарне фізичне виховання, а найкращі за своїми природними здібностями повинні вивчати військове і полководницьке мистецтво, а також арифметику, геометрію, астрономію і музику. Вінчає цей набір мистецтв діалектика, що підводить філософів-правителів до розуміння першооснов, або справжнього блага, (воно є благом кожної окремої істоти, держави і світу в цілому), і дозволяє їм впоратися з мистецтвом законодавця і судді. На відміну від них позірні мистецтва, або негідні уміння (розглянуті в «Горгії») шкодять тілу (кулінарне і косметичне мистецтва) і душі (софістика і риторика).
У залежності від основного принципу, закладеного в державі, вона може бути правильною (монархія й аристократія) або неправильною (тимократія, олігархія, демократія, тиранія). Ідеалом держави служить життя старих поколінь за Кроноса, коли родом людей управляло божество за допомогою демонів, що пасли окремі групи людей, і не було ні війн, ні конфліктів, але всі мали можливість філософувати («Політик»). Але Платону, що жив «у царстві Зевса», припадає в «Законах», по-перше, розглянути типи державного устрою, що існували історично, (Спарти, Криту, Іліону, дорійців, Лакедемона, Персії, Атики) і, по-друге, продумати докладне законодавство. При цьому три основні початки душі розглядаються тепер як нитки, за які божество смикає людей-маріонеток заради незрозумілої останнім мети. Платон скрупульозно регламентує виховання, починаючи з дитячого віку, підкреслює наявність не тільки добрих, але і лихих спонукувань в індивідуальній людської душі, постулюючи існування лихої душі для світу в цілому. У результаті він дає детально продуману систему покарань і цілком заперечує індивідуальну ініціативу, не санкціоновану законом.
Вчення Платона про право і закони[]
На думку Платона, право має дві іпостасі — метафізичну й емпіричну. Метафізична іпостась — це ідеальне «метаправо» (природне право) як можливість існування досконалого законодавства та оптимального правопорядку, емпірична — це живе право, яке існує в соціальній реальності, або позитивне право. Між ними встановлюється причинний зв'язок, який не повинен перериватися, аби не завдати шкоди державам і народам. Ідеального права в реальному житті немає. У свою чергу позитивне право являє собою лише бліду тінь ідеального права. Але це не означає, що ідеального права немає взагалі. Воно існує як сукупність вихідних імперативів, які відповідають вищому призначенню людського існування і тих інституцій, у форми яких одягнене їхнє буття.
Закони, за Платоном, — це визначення розуму, установлені заради загального блага всієї держави. «Там, де закони встановлено в інтересах кількох людей, йдеться не про державний устрій, а лише про внутрішні сварки, і те, що вважається там справедливістю, не має цього ймення. Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під будь-чиєю владою. Там же, де закон — володар над правителями, а вони — його раби, я вбачаю порятунок держави і всі блага, що їх можуть дарувати державам боги». Мова при цьому йде про справедливі закони -«визначення Розуму», які встановлюються заради загальної користі всієї держави в цілому, а не якоїсь відокремленої групи, що захопила владу.
У «Законах» викладена і теорія закону, принципи законодавства. Законодавець, вважає автор діалогу, повинен охопити в законах усі правовідносини, в які вступає людина від народження і до самої смерті. У законах необхідно закріпити шанування богів, героїв і батьків. Законодавець повинен правильно оцінювати честь і безчестя, вищі цінності, блага людини (душа, здоров'я, краса) і нижчі (майно, статок). Закони не повинні встановлювати «могутні і незмішані влади» у державі. «Законодавець повинен мати на увазі трояку мету: щоб влаштовувана держава була вільною, внутрішньо дружелюбною і володіла розумом».[1]
Платон вважав: правильні закони роблять щасливими тих, хто ними користається, надаючи їм усі блага. Тексти законів, на думку Платона, повинні відрізнятися ясністю, чіткістю, стислістю, мати вступ. Законодавцю не можна висловлювати дві різних думки щодо одного й того ж. Закони потрібні непорушні, усякого роду нововведенням він оголошує війну.
Погляди Платона на право та закон у діалозі «Політик»[]
У діалозі «Політик» Платон виділив форми держави, засновані на законі. За його словами, монархія, аристократія і демократія спираються на закон, тоді як тиранія, олігархія і збочена демократія управляються всупереч існуючим в них законам і звичаям. Однак всі перераховані форми правління, як підкреслювалося в діалозі, є відступами від ідеальної, «справжньої» держави, де політик одноосібно здійснює владу, «керуючись знаннями».
Погляди Платона на право та закон у діалозі «Закони»[]
«Закони» — останній діалог Платона. У «Законах» Платон зображує «другий по достоїнству» державний лад, наближаючи його до грецьких полісів. Вважається, що філософ переглянув свої вчення щодо держави, викладених раніше в діалозі «Держава».
Платон докладно описує в діалозі організацію державної влади і закони найкращого ладу. На відміну від першого проекту тут проводяться ідеї змішаної форми держави та поєднання моральних методів здійснення влади з правовими.
Всі виборні державні органи і правителі зобов'язані діяти в точній відповідності з законом. Що ж стосується мудреців з нічних «зборів», то вони причетні до божественної істини і в цьому сенсі стоять над законом.
Погодившись з тим, що суспільне життя необхідно врегулювати нормами писаного права, Платон не міг зі своїми ідейними міркуваннями допустити верховенство закону над релігійною мораллю. «Адже якби з волі божественної долі з'явилася коли-небудь людина, досить здібна за своєю природою до засвоєння цих поглядів, — писав Платон, — то вона зовсім не потребувала б законів, які б нею керували. Ні закон, ні якийсь розпорядок не стоять вище знання.»
У діалозі «Закони» Платон писав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою. Там же, де закон — владика над правителями, а вони — його раби, я вбачаю порятунок держави і всі блага, які тільки можуть дарувати державам боги.»
Ієрархія буття[]
Парменідівське протиставлення широго буття і світу становлення розроблене Платоном у виді ряду ієрархічних структур. У «Бенкеті» розглянута ієрархія краси, що веде нас від плотської краси до краси душі, вдач і звичаїв, наук і гарного самого по собі, вище котрого тільки благо і до якого причетні всі інші види прекрасного. У «Федоні» тутешній землі (подобі) протипоставлена щира (зразок-парадигма). У «Державі» буття, розум-зразок, ідея в якості прекрасного підпорядковані благу, якому у почуттєвому світі відповідає Сонце. У «Тимеї» благий Деміурґ, тотожний із сферою розуму-парадигми, що подає область нетварного вічного буття, творить (родить) світову душу і доручає богам створення окремих душ, здійснюючи тим самим перехід до сфери становлення і часу.
Критерій і метод пізнання[]
Критерій, що дозволяє правильно орієнтуватися у світі почуттєвих даностей, Платон задовго до Канта формулює так «…не у враженнях полягає знання, а в умовиводах про неї, тому що, певне, саме тут можна схопити сутність і істину, там же — немає» («Теетет»). Ні відчуття, ні правильні думки, ні пояснення їх не дають ще знання як такого, хоча і необхідні для підступу до нього. Над ними стоїть розумова (дискусійна) спроможність, а її перевершує розум, що споглядає справжнє буття. Цієї ієрархії пізнавальних спроможностей відповідають: ім'я, словесне визначення, уявний образ речі (тобто виникаюче в нас уявлення про неї), або її ідея, незалежне від нас буття якої ми споконвічно припускаємо.
У «Парменіді» Платон обговорює проблеми, що виникли в ході шкільних дискусій щодо онтологічного статусу ідей і їхньої пізнавальної функції. Неясно, наприклад, у яких речей-подоб є ідеї-зразки, у яких немає (наприклад, коли мова йде про бруд, смітті і т. п.). Далі, речі не можуть прилучитися ні до ідеї в цілому, тому що тоді вони роздрібнять її, ні до її частини. Багато речей повинні бути причетні відразу декільком протилежними ідеям. Нарешті, ідеї співвідносяться з ідеями і як такі подібні одна інший, а не речам; точно так само і річ може бути подібна іншої речі, але ніяк не ідеї. Тому володіючи досвідом речей, ми нічого не зможемо сказати про ідеї, а від ідей ніяк не перейдемо до речей.
У «Парменіді» Платон говорить про необхідність зберегти ідеї і діалектику як основний метод вправи у філософії. У «Кратилі» діалектиком називається той, хто вміє задавати питання і давати відповіді, у «Державі» — хто «осягає поняття кожної сутності»; але в чому складається цей метод і як постигаются ці «сутності», залишається неясним. У «Софісті» і «Політиці» Платон розробляє метод поділи роду до неподільних далі видів, у«Филебі» — метод змішання, при якому усе, що припускає «більше» або «менше», розглядається як те або інше сполучення безмежного і межі. Відсутність суворої системи раціонального знання усе більш гостро відчувалося й в Академії і самим Платоном, і він не міг перемогти в суперечці з Аристотелем, що піддав усі ці методи нищівній критиці, що проаналізували всю сферу мовних виразних засобів і створившим відповідних наук (топіку, аналітику, риторику, навчання про мовне вираження і категорії). При цьому перемога Аристотеля була усього лише одним із явищ шкільного життя Академії при житті її першого схоларха.
Виноски[]
| Стародавня Греція | |
| Історія | Історія Стародавньої Греції
Доісторична Греція • Егейська цивілізація (Західноанатолійська • Мінойська • Кікладська • Елладська • Мікенська) • Темні століття у Греції • Архаїчна Греція • Класична Греція • Елліністична Греція • Римська Греція |
| Географія | Географія ♦ Егейське море • Геллеспонт • Македонія • Спарта • Афіни • Коринф • Фіви • Антіохія • Александрія • Пергам • Мілет • Ефес • Дельфи • Делос • Олімпія • Троя • Родос • Крит • Пелопоннес • Мікени • Епір • Кіпр • Велика Греція |
| Економіка | Гроші і монети • Сільське господарство • Рабство • Вина |
| Культура | Релігія та Міфологія • Війни • Демократія • Право • Освіта • Олімпійські ігри • Кухня |
| Стародавні греки | Етногенез: Догрецький субстрат • Лелеги • Пеласги • Іонійці • Ахейці • Еолійці • Дорійці та їх вторгнення • Еллінське походження стародавніх македонців Філософи: Анаксагор • Анаксимандр • Анаксімен • Антісфен • Арістотель чи Аристотель • Геракліт • Горгій • Демокріт • Діоген Синопський • Епікур • Емпедокл • Зенон із Кітіона • Левкіпп • Парменід • Піфагор • Платон • Плотін • Протагор • Сократ • Фалес |
| Архітектура, наука, мистецтво | Архітектура Парфенон • Храм Артеміди • Афінський акрополь • Афінська агора • Храм Зевса • Храм Гефеста • Храмовий комплекс Самотракі Наука Календарі • Астрономія • Математика • Медицина • Технології Мистецтво Архітектура • Карбування монет • Література • Музика • Кераміка • Скульптура • Театр |
| Інше | Стародавня Греція ♦ Шаблон:Стародавня Греція |